Наближай ПЕРЕМОГУ!
Долучайся до збору на авто для виконання бойових завдань!

Звернення та звітність

Звуковий аналіз слова ітт


Звуковий аналіз слова ітт в українській мові:

і́
тт
т
-1*
[
і
т:
т
] -2*
-3*
A
E
E
-4*
ІТТ - Інтернешнл Телефон енд Телеграф.
Слово ітт: букв - 3, звуків - 3
1* - букви.
2* - звуки, транскрипція слова ітт.
3* - звукова схема (звукова модель) слова ітт - дошкільнятам, 1 - 4 клас
- голосний звук;
- приголосний твердий звук;
- приголосний м'який звук;
пм
- приголосний пом'якшений звук;
4* - правила фонетичного, звуко-буквеного розбору слова ітт (знаходяться нижче на сторінці).
Повний фонетичний, звуко-буквений розбір слова ітт дивись далі!

Повний фонетичний звуковий аналіз, звуко-буквений розбір слова ітт:

  1. 1. Ітт
  2. 2. По складам: ітт (1 склад; наголос на 1-му складі).
  3. 3. [ і́т:т ]
  4. 4.
    і́ [ і́ ] - голосний, наголошений (правило A)
    тт [ т: ] - приголосний, глухий парний, твердий парний (правило E)
    т [ т ] - приголосний, глухий парний, твердий парний (правило E)
  5. 5. 3 букви - 3 звуки
Для фонетичного розбора іншого слова
Для фонетического анализа (звуко-буквенного разбора) слов русского языка, пожалуйста, перейдите по ссылке:
ФОНЕТИЧЕСКИЙ звуко-буквенный разбор слов русского языка

Правила звукового фонетичного аналізу, звуко-буквеного розбору слова в українській мові:

    Голосні звуки:

  1. В українській мові 6 голосних звуків: [а], [е], [и], [і], [о], [у].
    Для передавання на письмі шести голосних звуків використовують десять літер: а, е, и, і, о, у, я, ю, є, ї.
  2. Букви Є, Ю, Я позначають два звуки [йе], [йу], [йа] у випадках, коли вони знаходяться:
    • На початку слова
    • У середині та в кінці слова після голосного звука
    • Після апострофа
    • Після м'якого знака
  3. Ї завжди позначає два звуки [йі]

  4. Приголосні звуки:

    В українській мові 32 приголосних звуки: [б], [в], [г], [ґ], [д], [д’], [ж], [дж], [з], [з’], [дз], [дз’], [й], [к], [л], [л’], [м], [н], [н’], [п], [р], [р’], [с], [с’], [т], [т’], [ф], [х], [ц], [ц’], [ч], [ш]
  5. Приголосні м'які:
    • [й] - завжди м'який;
    • [д’], [т’], [з’], [с’], [ц’], [л’], [н’], [дз’], [р’] «Де ти зси ці лини, дз, р» - якщо після них йдуть Ь, І, Я, Ю, Є.
    • Уподібнення за м’якістю:
      • тверді передньоязикові [д’], [т’], [з’], [с’], [ц’], [л’], [н’], [дз’] «Де ти зси ці лини», дз пом'якшуються перед м’яким приголосним цієї ж групи.
      • cвистячі [з, ц, с, дз] перед напівм’якими губними [б’, п’, в’, м’, ф’] ("мавпа Буф") мають подвійну вимову, тобто можуть вимовлятися і твердо, і м’яко: [зв’ір] і [з’в’ір], [см’іх] і [с’м’іх], [св’іт] і [с’в’іт], [цв’ах] і [ц’в’ах], [цв’іт] і [ц’в’іт], [св’ато] і [с’в’ато], [дзв’iн] і [дз’в’iн].
  6. Приголосні тверді:
    • [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н], [дз], [р] «Де ти зси ці лини, дз, р» - якщо після них НЕ йдуть Ь, І, Я, Ю, Є
    • Всі приголосні, окрім «Де ти зси ці лини, дз, р» та [й], тобто [б], [в], [г], [ґ], [ж], [дж], [к], [м], [п], [ф], [х], [ч], [ш] - якщо після них
      НЕ йдуть І, Я, Ю, Є
  7. Приголосні пом'якшені:
    • [б], [в], [г], [ґ], [ж], [дж], [к], [м], [п], [ф], [х], [ч], [ш] - якщо після них йдуть І, Я, Ю, Є.
  8. дж, дз
    • ці сполучення позначають один звук [дж], [дз] - якщо вони належать до кореня слова. (*у програмі належність до кореня слова не перевіряеться)
  9. щ
    • завжди позначає два звуки [шч]
  10. ь (м'який знак)
    • м'який знак не є звуком, він позначає м'якість попереднього приголосного
  11. Уподібнення за місцем і способом творення: Шиплячі й свистячі утворюють пари [ш] — [c], [с’]; [ч] — [ц], [ц’]; [ж] — [з], [з’]; [дж] — [дз], [дз’].
    • Свистячі приголосні перед шиплячими вимовляються як парні їм шиплячі.
      Cвистячий + шиплячий → шиплячий + шиплячий:
      • с + ш — [ш:]: винісши – [вин’іш:и]
      • з + ж — [ж:]: зжати –[ж:ати]
      • з + ш у середині слова — [жш]: безшумний [бежшумний]
      • з + ш на початку слова — [жш] → [ш:]: зшити [ш:ити]
      • з + ч у середині слова — [жч]: безчинство – [бежчинство]
      • з + ч на початку слова — [шч]: зчепити [шчеипити]
      • з + дж — [ждж]: з джерела [жджерела]
    • Шиплячі приголосні перед свистячими вимовляються як парні їм свистячі.
      Шиплячий + свистячий → свистячий + свистячий:
      • ш + с’ — [с’:]: милуєшся [милуйес:а]
      • ж + с’ — [з’с’]: поріжся [пор’із’с’а]
      • ч + с’ — [ц’с’]: мучся [муц’с’а]
      • ш + ц’ — [с’ц’]: дошці [дос’ц’і]
      • ж + ц’ — [з’ц’]: мережці [мерез’ц’і]
      • ч + ц’ — [ц’:]: качці [кац’:і]
      • т + с — [ц]: братство – [брaцтво]
      • т’ + с’— [ц’:]: учіться – [уч’іц’:a]
      • т + ц — [ц:]: коритце [кориц:е]
      • т + ч — [ч:]: вотчина – [вoч:ина]
      • т + ш у звичайному темпі — [чш]: багатшати – [багачшати],
        т + ш у швидкому темпі — [ч:]: багатшати – [багач:ати].
  12. Уподібнення за дзвінкістю: (глухий приголосний перед наступним дзвінким одзвінчується): просьба [проз’ба].
    Глухий + дзвінкий → дзвінкий + дзвінкий.
    В українській мові дзвінкий приголосний завжди впливає своєю дзвінкістю на попередній глухий і уподібнює його до себе: боротьба – [бород’ба], вокзал – [воґзал], кісьба –[к’із’ба], футбол – [фудбол], отже – [одже].
  13. Уподібнення за глухістю:
    • Префікс і прийменник з перед кореневим глухим приголосним оглушується: з тобою [стобой’у], з книги [скниги]. Оглушення префікса з- перед [к], [п], [т], [ф], [х] ("кафе птах") засвідчується орфографією: сказати, стиха, спитати, сфотографувати, схитрувати.
    • Дзвінкий [г] втрачає свою дзвінкість лише в обмеженій групі слів української мови:
      легко – [лехко],
      вогко – [вохко],
      нігті – [н’іхт’і],
      кігті – [к’іхт’і],
      дігтяр – [д’іхт’ар],
      дьогтю – [д’охт’у],
      бігцем – [б’іхцем].
      Ці слова потрібно запам’ятати.
    • Дзвінкий [з] у префіксах роз-, без- та прийменнику без здебільшого оглушується, проте можлива подвійна вимова: [безпeчно] і [беспeчно] , [розпuска] і [роспuска], [без тeбе] і [бес тeбе]. Перед [с] оглушення не відбувається: розсада, безславно.

      У деяких джерелах вказується, що у префіксах роз-, без- кінцевий з- оглушується при швидкому темпі мовлення: розказати – [росказати], розсипати – [роc:ипати], безпечний – [беспечний], а при повільному темпі мовлення оглушення не відбувається.

* Подовження та подвоєння приголосних позначається двома крапками.

Правила поділу слова на склади в українській мові*

    Поділ слів на склади в українській мові не довільний, а підпорядковується певним правилам:
  1. Будь-який приголосний між двома голосними належить до наступного складу: го-ди-на, жа-рі-ти, су-є-та, ту-го-ву-хий.
  2. Сонорні приголосні [м], [н], [н’], [в], [л], [л’], [р], [р’], [й] після голосного перед наступним приголосним (сонорним, дзвінким, глухим) відносяться до попереднього складу: бар-ви, бам-бук, бал-ті-єць.
  3. Сонорні приголосні [м], [н], [н’], [в], [л], [л’], [р], [р’], [й] після приголосного (дзвінкого і глухого) перед голосним разом із дзвінким і глухим приголосним належать до наступного складу, тобто два приголосні - дзвінкий і сонорний, глухий і сонорний - обидва належать до наступного складу: ва-бли-вий, ва-тра.
  4. Два дзвінкі або два глухі приголосні належать до наступного складу: до-ста-ви-ти, до-сти-га-ти, на-дба-ти, дру-жба.
  5. Два приголосні, перший з яких дзвінкий, а другий—глухий, належать до різних складів: вез-ти, буд-ка, важ-кий.
  6. Подвоєні і подовжені приголосні завжди відносяться до наступного складу: зна-ння, нав-ча-ння, сті-нний, не-ска-за-нний, ві-дда-ти.
  7. Три і чотири приголосні можуть розпадатися і не розпадатися, якщо кінцевим у них є шумний: кі-стка, ві-стка і кіст-ка, віст-ка; і не розпадаються, якщо кінцевим є сонорний: за-здрі-сний, на-стрій, го-стрий.
  8. Три приголосні розпадаються, якщо перший і останній у них — сонорний: акорд-ний.
* С.О. Караман, О.В.Караман, М.Я. Плющ. Сучасна українська літературна мова. Навчальний посібник. Вища школа. - 2011, 560 с.