Наближай ПЕРЕМОГУ!
Долучайся до збору на авто для виконання бойових завдань!

Звернення та звітність

Звуковий аналіз слова української мови онлайн, звукова схема слова


Для фонетичного розбора іншого слова
Для фонетического анализа (звуко-буквенного разбора) слов русского языка, пожалуйста, перейдите по ссылке:
ФОНЕТИЧЕСКИЙ звуко-буквенный разбор слов русского языка

Правила звукового фонетичного аналізу, звуко-буквеного розбору слова в українській мові:

    Голосні звуки:

  1. В українській мові 6 голосних звуків: [а], [е], [и], [і], [о], [у].
    Для передавання на письмі шести голосних звуків використовують десять літер: а, е, и, і, о, у, я, ю, є, ї.
  2. Букви Є, Ю, Я позначають два звуки [йе], [йу], [йа] у випадках, коли вони знаходяться:
    • На початку слова
    • У середині та в кінці слова після голосного звука
    • Після апострофа
    • Після м'якого знака
  3. Ї завжди позначає два звуки [йі]

  4. Приголосні звуки:

    В українській мові 32 приголосних звуки: [б], [в], [г], [ґ], [д], [д’], [ж], [дж], [з], [з’], [дз], [дз’], [й], [к], [л], [л’], [м], [н], [н’], [п], [р], [р’], [с], [с’], [т], [т’], [ф], [х], [ц], [ц’], [ч], [ш]
  5. Приголосні м'які:
    • [й] - завжди м'який;
    • [д’], [т’], [з’], [с’], [ц’], [л’], [н’], [дз’], [р’] «Де ти зси ці лини, дз, р» - якщо після них йдуть Ь, І, Я, Ю, Є.
    • Уподібнення за м’якістю:
      • тверді передньоязикові [д’], [т’], [з’], [с’], [ц’], [л’], [н’], [дз’] «Де ти зси ці лини», дз пом'якшуються перед м’яким приголосним цієї ж групи.
      • cвистячі [з, ц, с, дз] перед напівм’якими губними [б’, п’, в’, м’, ф’] ("мавпа Буф") мають подвійну вимову, тобто можуть вимовлятися і твердо, і м’яко: [зв’ір] і [з’в’ір], [см’іх] і [с’м’іх], [св’іт] і [с’в’іт], [цв’ах] і [ц’в’ах], [цв’іт] і [ц’в’іт], [св’ато] і [с’в’ато], [дзв’iн] і [дз’в’iн].
  6. Приголосні тверді:
    • [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н], [дз], [р] «Де ти зси ці лини, дз, р» - якщо після них НЕ йдуть Ь, І, Я, Ю, Є
    • Всі приголосні, окрім «Де ти зси ці лини, дз, р» та [й], тобто [б], [в], [г], [ґ], [ж], [дж], [к], [м], [п], [ф], [х], [ч], [ш] - якщо після них
      НЕ йдуть І, Я, Ю, Є
  7. Приголосні пом'якшені:
    • [б], [в], [г], [ґ], [ж], [дж], [к], [м], [п], [ф], [х], [ч], [ш] - якщо після них йдуть І, Я, Ю, Є.
  8. дж, дз
    • ці сполучення позначають один звук [дж], [дз] - якщо вони належать до кореня слова. (*у програмі належність до кореня слова не перевіряеться)
  9. щ
    • завжди позначає два звуки [шч]
  10. ь (м'який знак)
    • м'який знак не є звуком, він позначає м'якість попереднього приголосного
  11. Уподібнення за місцем і способом творення: Шиплячі й свистячі утворюють пари [ш] — [c], [с’]; [ч] — [ц], [ц’]; [ж] — [з], [з’]; [дж] — [дз], [дз’].
    • Свистячі приголосні перед шиплячими вимовляються як парні їм шиплячі.
      Cвистячий + шиплячий → шиплячий + шиплячий:
      • с + ш — [ш:]: винісши – [вин’іш:и]
      • з + ж — [ж:]: зжати –[ж:ати]
      • з + ш у середині слова — [жш]: безшумний [бежшумний]
      • з + ш на початку слова — [жш] → [ш:]: зшити [ш:ити]
      • з + ч у середині слова — [жч]: безчинство – [бежчинство]
      • з + ч на початку слова — [шч]: зчепити [шчеипити]
      • з + дж — [ждж]: з джерела [жджерела]
    • Шиплячі приголосні перед свистячими вимовляються як парні їм свистячі.
      Шиплячий + свистячий → свистячий + свистячий:
      • ш + с’ — [с’:]: милуєшся [милуйес:а]
      • ж + с’ — [з’с’]: поріжся [пор’із’с’а]
      • ч + с’ — [ц’с’]: мучся [муц’с’а]
      • ш + ц’ — [с’ц’]: дошці [дос’ц’і]
      • ж + ц’ — [з’ц’]: мережці [мерез’ц’і]
      • ч + ц’ — [ц’:]: качці [кац’:і]
      • т + с — [ц]: братство – [брaцтво]
      • т’ + с’— [ц’:]: учіться – [уч’іц’:a]
      • т + ц — [ц:]: коритце [кориц:е]
      • т + ч — [ч:]: вотчина – [вoч:ина]
      • т + ш у звичайному темпі — [чш]: багатшати – [багачшати],
        т + ш у швидкому темпі — [ч:]: багатшати – [багач:ати].
  12. Уподібнення за дзвінкістю: (глухий приголосний перед наступним дзвінким одзвінчується): просьба [проз’ба].
    Глухий + дзвінкий → дзвінкий + дзвінкий.
    В українській мові дзвінкий приголосний завжди впливає своєю дзвінкістю на попередній глухий і уподібнює його до себе: боротьба – [бород’ба], вокзал – [воґзал], кісьба –[к’із’ба], футбол – [фудбол], отже – [одже].
  13. Уподібнення за глухістю:
    • Префікс і прийменник з перед кореневим глухим приголосним оглушується: з тобою [стобой’у], з книги [скниги]. Оглушення префікса з- перед [к], [п], [т], [ф], [х] ("кафе птах") засвідчується орфографією: сказати, стиха, спитати, сфотографувати, схитрувати.
    • Дзвінкий [г] втрачає свою дзвінкість лише в обмеженій групі слів української мови:
      легко – [лехко],
      вогко – [вохко],
      нігті – [н’іхт’і],
      кігті – [к’іхт’і],
      дігтяр – [д’іхт’ар],
      дьогтю – [д’охт’у],
      бігцем – [б’іхцем].
      Ці слова потрібно запам’ятати.
    • Дзвінкий [з] у префіксах роз-, без- та прийменнику без здебільшого оглушується, проте можлива подвійна вимова: [безпeчно] і [беспeчно] , [розпuска] і [роспuска], [без тeбе] і [бес тeбе]. Перед [с] оглушення не відбувається: розсада, безславно.

      У деяких джерелах вказується, що у префіксах роз-, без- кінцевий з- оглушується при швидкому темпі мовлення: розказати – [росказати], розсипати – [роc:ипати], безпечний – [беспечний], а при повільному темпі мовлення оглушення не відбувається.

* Подовження та подвоєння приголосних позначається двома крапками.

Правила поділу слова на склади в українській мові*

    Поділ слів на склади в українській мові не довільний, а підпорядковується певним правилам:
  1. Будь-який приголосний між двома голосними належить до наступного складу: го-ди-на, жа-рі-ти, су-є-та, ту-го-ву-хий.
  2. Сонорні приголосні [м], [н], [н’], [в], [л], [л’], [р], [р’], [й] після голосного перед наступним приголосним (сонорним, дзвінким, глухим) відносяться до попереднього складу: бар-ви, бам-бук, бал-ті-єць.
  3. Сонорні приголосні [м], [н], [н’], [в], [л], [л’], [р], [р’], [й] після приголосного (дзвінкого і глухого) перед голосним разом із дзвінким і глухим приголосним належать до наступного складу, тобто два приголосні - дзвінкий і сонорний, глухий і сонорний - обидва належать до наступного складу: ва-бли-вий, ва-тра.
  4. Два дзвінкі або два глухі приголосні належать до наступного складу: до-ста-ви-ти, до-сти-га-ти, на-дба-ти, дру-жба.
  5. Два приголосні, перший з яких дзвінкий, а другий—глухий, належать до різних складів: вез-ти, буд-ка, важ-кий.
  6. Подвоєні і подовжені приголосні завжди відносяться до наступного складу: зна-ння, нав-ча-ння, сті-нний, не-ска-за-нний, ві-дда-ти.
  7. Три і чотири приголосні можуть розпадатися і не розпадатися, якщо кінцевим у них є шумний: кі-стка, ві-стка і кіст-ка, віст-ка; і не розпадаються, якщо кінцевим є сонорний: за-здрі-сний, на-стрій, го-стрий.
  8. Три приголосні розпадаються, якщо перший і останній у них — сонорний: акорд-ний.
* С.О. Караман, О.В.Караман, М.Я. Плющ. Сучасна українська літературна мова. Навчальний посібник. Вища школа. - 2011, 560 с.